Тема окремих вагонів для жінок гучно обговорювалася в 2020—2021 (і раніше). Були факти домагань. Це обговорення тоді нічим не закінчилося.
Історії «з неприємними сусідами» (не тільки протилежної статі) є, фактично, у кожного з нас. Тому ця тема і трегерить таку аудиторію. Кожен це накладає на свій досвід і емоції (негативні), які тоді були.
Ідеальне середовище для срача.
Що зараз:
- 8−10.05.2023 піднялося обговорення в Твітері на основі емоційного допису.
- 15.05.23 з’являється петиція про «жіночі вагони»
- 17.05.23 Аліна Паш ділиться своїм досвідом
- 18−19.05.23 срач про «жіночі вагони» несеться Фейсбуком та околицями. Та так, що витісняє тему війни.
- 23.05.23 Укрзалізниця повідомила, що розглядає можливість запровадження окремих купе для жінок і планує їх протестувати (ред.).
Вчора у моїй бульбашці, «звільнення БНР» та «жіночі вагони» — одинакові за обговоренням теми. Срач проходить по всіх канонах дражливих тем — стінка на стінку. Емоція на емоцію. Раціональні аргументи не чують чи чують дуже кволо. Нічого дивного, як завжди коли обговорюють питання чоловіків/жінок та у питаннях, де, фактично, у кожного є досвід.
Чому я не беру участь у цьому обговоренні?
1. Тема безпеки нічних перевезень важлива. Але, на мою думку, її не вирішити під час активної фази війни. Тут би просто перевезення були.
2. Ця тема створює дуже небезпечне підгрунтя (саме піднятим інфополем), на яке потім можна накладати, наприклад, дискредитацію українських воїнів/переселенців, тощо. І таке уже було (і відео з «бійками», і з «не тим запахом»).
3. У цій темі треба почути фахівців, а не емоції. Бо ми не перші такі. Але чи фахівцям зараз до цього питання?
4. І найголовніше — я завжди з осторогою відношуся до срачів, які відводять в бік від основного — війни / вини росіян / допомоги ЗСУ / реформ, тощо. І відводять в емоційний бік.
Ми зараз можемо не бачити всю картину і бути інструментом в чужих руках. Конспірологію про інфооперацію розводити не буду. Доказів не має. Але так, це може стати її основою.