Сьогодні вартість харчових продуктів у торгівельних мережах зростає з кожним днем. Проте, ціни можна знизити. Для цього потрібно, щоб держава нарешті почала регулювати взаємовідносини між виробниками та торгівельними мережами.
Найголовніше — має вирішитись проблема несвоєчасних розрахунків ритейлерів за взяті на реалізацію товари. Тоді і ціни у магазинах знизяться, і надходження до державного бюджету зростуть.
Наразі виробники харчових продуктів повністю залежать від торгівельних мереж. Система працює наступним чином: виробник постачає свої товари до магазинів, але гроші за них отримує лише за три-чотири місяці, тому що діє відстрочка платежів за поставлену продукцію.
Наприклад — з ковбасними виробами — зараз відстрочка платежів становить від 90 до 120 днів. І це при тому, що строк реалізації такої продукції — два тижні. Тобто, таку ковбасу вже давно продали, але гроші її виробнику надійдуть, як мінімум за три місяці. Увесь цей час кошти виробника працюють не на нього, як це має бути, а на ритейлера. І можна лише уявити, скільки вони разів обертаються в них.
Але є ще більш нагальна проблема — спосіб повернення коштів виробникам. Минає 120 днів, за договором відведені ритейлеру на повернення коштів виробнику, а власники торгівельної мережі кажуть: «Потім заплатимо». В такій ситуації у виробника немає абсолютно ніяких важелів впливу для повернення грошей за реалізовану магазинами продукцію.
Влада лише радить звертатися до суду. В той самий час вже навіть у Євросоюзі визнали, що це не робочий механізм, адже є так звана «комерційна помста», яку у країнах ЄС занесли до недоброчесних торгових практик. Проблема в тому, що якщо виробник звернеться до суду з позовом на ритейлера, його товар просто приберуть із полиць супермаркетів, причому не лише однієї мережі, а й усіх найбільших мереж.
Має вирішитись проблема несвоєчасних розрахунків ритейлерів за взяті на реалізацію товари. Тоді і ціни у магазинах знизяться, і надходження до державного бюджету зростуть.
Тому виходить, що за допомогою судів виробник не може захистити свої права. Це має робити держава, в особі державного органу — контролювати умови договорів між виробниками та торгівельними мережами, а також терміни сплати за цими договорами. У низці країн ЄС це контролює Антимонопольний комітет. Два дні прострочення за договором — штраф. Тому ритейлеру вигідніше вчасно сплачувати виробниками гроші за реалізований товар.
Отже проблему розрахунків між виробниками та ритейлерами варто розглядати у двох аспектах. Перший: тривалість відстрочки платежу за договором, другий: захист постачальника від несвоєчасних розрахунків.
Сьогоднішній підхід, коли виробник отримує гроші за поставлену продукцію лише за 90−120 днів, або ж взагалі не отримує, утворює величезну діру в бюджеті будь-якого підприємства. Як наслідок: зменшується кількість переробних підприємств, дорожчає продукція, а також з’являються проблеми з обіговими коштами у виробників. Натомість це призводить до збільшення частки імпорту у роздрібному продажу України та збільшенні експорту сировини. Страждають від цього насамперед прості українці, адже харчові продукти для них лише підвищуються у ціні.
Дайджест головних новин Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Страждає від неврегульованості цих відносин і держава, адже зменшуються надходження до державного бюджету від самих виробників. Крім цього, сповільнюється розвиток українського виробника і процвітає погіршення торгового балансу через збільшення імпорту харчових продуктів. Хоча чимало українських підприємств виробляють продукт європейської якості.
Є ознаки картельної змови ритейлерів, але це складно довести
Заважають знизити вартість харчових продуктів для покупців і кулуарні картельні домовленості між мережами недобросовісних ритейлерів. Усі вони обмінюються між собою інформацією, а потім висувають вимоги постачальникам. «Ось у нас на ринку такі умови. Ви ж бачили, що просить ось та мережа. А ми що гірші за них? Вимагаємо такі ж умови», — десь так відбувається спілкування виробників з ритейлерами.
Але виробникам складно довести існування картельної змови — як національного, так і регіонального масштабу. Цим має займатись держава, а не бізнес.
Безумовно, торгівельні мережі будуть проти будь-якого регулювання з боку держави. Їхній головний аргумент — не втручайтеся, у нас комерційні взаємовідносини. Але маємо прекрасний приклад: доки у банківський сектор і будівельну галузь держава не втручалася як регулятор — там були фінансові піраміди, банки-«пилосмоки», натовпи ошуканих вкладників та інвесторів у нерухомість. Як тільки держава почала чітко регулювати ці сфери — виграли від цього насамперед звичайні українці, адже вони тепер не можуть бути ошуканими.
Таку саму практику потрібно запровадити у відносинах виробників і торгівельних мереж, адже сьогодні за відсутності державного регулювання цих відносин у ролі ошуканих виступають підприємці, які мають займатися бізнесом, а не відстоювати свої права. Йдеться про вітчизняних виробників, які дають робочі місця, створюють продукцію з високою доданою вартістю, наповнюють держбюджет.
Негативні наслідки проблеми відсутності чітко врегульованих взаємовідносин між виробниками та торгівельними мережами сплачують звичайні українці. Через тиск торгівельних мереж, які висувають різні умови виробникам для розміщення товарів на полицях, вартість продуктів у супермаркетах підвищується на 15−20%. Тоді як у фірмових спеціалізованих магазинах виробників такі ж товари можна придбати у півтора-два рази дешевше.
І наостанок. За останнє десятиліття, починаючи з 2014 року, в Україні припинили існування 10 великих торгівельних мереж. Усі вони закрилися з боргами, що призвело до невиплати виробникам десятків мільярдів гривень.
Тому держава зобов’язана втрутитися у відносини між виробниками і торговельними мережами, щоб уникнути таких фінансових пірамід. Наразі ж виробники часто фактично вкладають кошти у ритейлерів, постачаючи мережам товар із великою відстрочкою платежу, а ці гроші просто не повертаються. Будь-якої миті мережа може закритися, при цьому активи вивести на інші компанії своєї групи, а борги залишити на «нульових» компаніях, а це означає, що виробники не отримають свої гроші. І звісно, що, за законами ринку, за усе це врешті-решт заплатять покупці у магазинах, купуючи той чи інший товар за штучно завищеними цінами.
Тому взаємовідносини виробників і ритейлерів потрібно регулювати за допомогою держави, як це зробили вже кілька років тому всі країни Європейського Союзу.